Про користь банківських гарантій

Турист, який постраждав у 2010 році від сумнозвісної «Зети» дійшов до Апеляційного суду міста Києва, намагаючись стягнути з банку, який видав туроператору фінгарантію, 21 тисячу гривень (спочатку – понад дві тисячі євро), проте суд йому відмовив.

“Банк” Контракт ” не захотів відшкодувати туристам втрати через невиконання зобов’язань туроператором, якого видав обов’язкову фингарантию. Турист, який постраждав від “Зети”, пройшов кілька судових інстанцій, щоб домогтися повернення грошей якщо не від туркомпанії, то хоча б від банку.

Однак тяжба розтягнулася на роки і нічим хорошим не закінчилася. Хоча на початку здавалося, що перспективи є.

1 грудня 2010 року Печерський райсуд міста Києва зобов’язав «Зету» виплатити туристу 21 тисячу гривень. Але так як на рахунку компанії до того моменту, природно, не було ніяких коштів, він звернувся за компенсацією в банк, що видав фінгарантію на 20 тисяч євро. Там йому також дали від воріт поворот. Але клієнт попався наполегливий і знову подав до суду.

27 жовтня 2011 року перша судова інстанція (Подільський райсуд міста Києва) зобов’язала «Банк «Контракт» виплатити потерпілому 21 тисячу гривень. Але Київська апеляція, куди звернувся банк, все скасувала, обґрунтовуючи своє рішення тим, що, згідно з договором між банком і туроператором, при наявності збитків, сума гарантії виплачується туристу лише в разі сукупності двох умов: невиконання ТОВ “Зета” своїх договірних зобов’язань та ініціювання процесу про визнання туроператора банкрутом. Та інших законних підстав для відповідальності банку перед туристами не встановлено.

Уточнимо, що «Зета» досі не визнана банкрутом і офіційно навіть не викрита в шахрайстві (чим закінчилося розслідування правоохоронних органів, невідомо). Однак у чинному законі» Про туризм «написано, що ” відшкодування збитків, завданих туристу у разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора (турагента) або внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, здійснюється відповідною кредитною установою на підставі заяви туриста, договору на туристичне обслуговування (ваучера) та документів, що підтверджують невиконання туроператором (турагентом) договірних зобов’язань». Іншими словами, обставини неплатоспроможності туроператора, підтверджених документами, може бути цілком достатньо, щоб зажадати від банку виплат.

Адвокат туриста, звичайно, теж читав закон і вирішив вимагати від суду визнати недійсними окремі норми і додаток до договору між банком і те, як суперечать чинному законодавству. Однак 13 травня 2014 року (через чотири роки після зникнення «Зети») Подільський райсуд Києва виніс рішення відмовити позивачеві, оскільки термін позовної давності вже закінчився.

Але турист не здався і цього разу, а пішов до Апеляційного суду. “Контракт” знову просив відмовити туристу вже на підставі закінчення терміну давності. Мовляв, всю інформацію про туристичну послугу клієнту надали в 2010 році, а з того часу вже пройшло три роки. Апелянт у відповідь написав, що в 2010 році його інформували про якісні характеристики продукції (турпослугу),а не про банківську гарантію. Про те, що гарантом виконання туроператором своїх зобов’язань є «Банк «Контракт», позивачеві стало відомо тільки в грудні 2010 року, коли Держслужба з туризму і курортів відповіла на його запит з цього приводу. А вже сам текст договору і взагалі став доступний тільки в серпні 2011 року, коли банк доклав його до своїх заперечень в суді.

Апеляція визнала правоту туриста в цій частині його скарги. Вона скасувала рішення Подільського суду, що стосувалося закінчення терміну давності, але знову відмовила по суті – на іншій підставі. Згідно з Цивільним кодексом України сторони вільні укладати договори, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і зобов’язань, вирішив суд. “Сторони в договорі можуть відступати від положень актів цивільногозаконодавства і регулювати свої відносини на власний розсуд… Гарант має права відмовитися від задоволення вимог кредитора, якщо вимога або додані до нього документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гаранту після закінчення терміну дії гарантії», – написано в апеляційному рішенні. У підсумку підстав для визнання недійсним частини договору між банком і туроператором суд не знайшов.

У туриста залишається ще можливість звернутися до Вищого спецсуду України, але чи має таке звернення сенс? Крім того, що гроші за чотири роки знецінилися, суд навряд чи погодиться, що банк зобов’язаний їх виплатити.

“Банк обмежив у договорі сферу своєї відповідальності, – коментує заступник директора з правових питань Pegas Touristik Микола Слюсаревський. – Він не погоджується з тим, що будь-яка майнова вимога, що виникла в результаті неплатоспроможності ТО, може бути погашена за рахунок суми банківської гарантії. Згідно з його договором з оператором, ні моральну шкоду, ні збитки, які турист міг понести, не підлягають відшкодуванню. Але заради справедливості варто відзначити, що навіть страховики, які обіцяють всіх врятувати, готові брати на себе відповідальність при страхуванні від неплатоспроможності то тільки в двох випадках: прямі збитки, пов’язані з поверненням туриста на батьківщину, і ненадання йому послуг. Так що це вже усталена практика”.

“Фактично, в таких результатах винні погано прописані норми закону” Про туризм», – вважає головний юрисконсульт «Ньюз Тревел» Олег Маковей. – Стаття 15, яка стосується фінзабезпечення відповідальності туроператорів і турагентів, занадто розмита. Саме тому суди не без підстав виносять такі рішення».

Валерія Овсяник, 10.10.2014